Ми не зможемо повернути час назад і змінити історію. Але ми можемо зараз жахливі втрати повернути собі на користь
Чорнобиль… Біль. Жах. Тисячі людей вирвано з коренем. Села і містечка, які водночас перетворилися на пустку. З набуттям незалежності Україна отримала території забруднені радіонуклідами, ані постійне проживання, ані сільське господарство тут уже неможливе. Тоді було знайдено найкращий із можливих варіант — лишити природу в спокої. Хай бур’яни ростуть та звірі плодяться, так би мовити. Водночас ЧАЕС та окремі важливі об’єкти пов’язані з нею, продовжили працювати. Одразу ж після катастрофи, у 1986-му ліквідатори зробили неможливе, зробили те, чого ніколи ніхто не робив — у найкоротші терміни запечатали розвалений четвертий реактор у бетонний саркофаг, відомий як об’єкт «Укриття». І зараз ми пишаємось тими,хто це зробив, та шануємо їхню пам’ять. Тридцять років потому українські фахівці у співробітництві з міжнародними партнерами вдруге зробили неможливе і закрили саркофаг сталевою аркою. Це фактично новий етап української історії — усі небезпечні речовини, які дощ чи вітер теоретично може винести назовні, надійно сховані під сталевим склепінням арки. Туристичний попит до Зони Відчуження, і без того великий, виріс ще більше. Крім того, нещодавно НВО своїм серіалом познайомив масового глядача з українською катастрофою. І туристи почали їхати не лише в країну колишнього «совка». Туризм, без сумніву, справа хороша, але є речі значно важливіші для нас зараз. Чорнобиль ще дуже не скоро стане настільки ж дикою місциною, як ліси навколо. Тут працюють кільканадцять тисяч людей, багато хто ще з часів аварії. Місце розташоване однаково далеко від людних міст та сіл. Тож зрозуміло, що цей майданчик став очевидним вибором для побудови сховищ відпрацьованого ядерного палива (як з трьох реакторів Чорнобильської АЕС, так і з решти українських атомних електростанцій). Сьогодні нове сховище ядерного палива з Чорнобильської АЕС нарешті отримало ліцензію на провадження діяльності. Справді, це одна з найулюбленіших тем для спекуляцій у проросійських пропагандистів. Чого там тільки не придумували. І що відпрацьоване паливо в чистому полі скидатимуть. І про потяги, навантажені радіоактивними відходами з усієї Європи, йшлося. Навіть були теорії змови про масонів, які на чіпованих рептилоїдах скачуть знищувати український народ. Але давайте дивитися на тему тверезо. Нині в Україні діють ще 4 атомні електростанції, які накопичують відпрацьоване паливо у себе. Ці АЕС розташовані неподалік до густонаселених міст і сіл. І безкінечно довго накопичувати там радіоактивні рештки неможливо. Їх таки треба кудись дівати. Тому, погодьтесь, але віддалена зона для зберігання краще, ніж коли паливо зберігають біля вашого села або міста. Питання зберігання радіоактивних відходів актуальне в усьому світі. І я знаю мало таких галузей, де було б більше контролю. Здається кожен грам таких відходів контролюється десятками організацій у всьому світі і тільки спробуй скинути десь наліво, а тим паче повези в іншу країну. Це категорично заборонено міжнародними угодами. Периметр навколо станції та так звана 10-кілометрова зона навколо неї знаходяться під додатковою охороною підрозділів Нацгвардії та поліції, тож за ввіз чи вивіз радіоактивних предметів можна не хвилюватися. Можливо, в майбутньому, за достатнього фінансування, ми збудуємо тут підприємство, яке займатиметься переробкою відпрацьованого ядерного палива наших АЕС, щоб замкнути паливний цикл, бо де ж іще будувати, як не тут. Ми не зможемо повернути час назад і змінити історію. Але ми можемо зараз жахливі втрати повернути собі на користь. Тож що оберемо? Тужити і обговорювати нещастя, чи діяти так, аби подібне лихо не трапилось в інших містах?Люди: Єлісей ХодоловськийТеґи: #ДС_роз’яснення
